Це точно доля
«У цьому світі немає випадковостей — є тільки неминучості»
із аніме «XXXголік»
Учасники: Люцина Ярош, Килина Сотник, їхні батьки (нпс), пані Ірма (нпс)
Час дії: минуле, кінець серпня — час, коли батьки майбутніх мольфарів приїжджають разом із ними на подачу документів та поселення своїх чад у студентський гуртожиток.
Місце дії: Шкільний двір — Хол "Мольфаріуму" — Підземний гуртожиток (попередньо)
Вони познайомились на поселенні — випадково, лише тому, що їхні батьки виявились давніми знайомими, а втім, це знайомство стало початком для чогось більшого. Зазирнімо на мить, із чого все починалось...
Дівчина відчувала себе дещо розгубленою: так багато всіх і всього, що вона могла лишень роззиратися кругом і підбирати відвислу щелепу.
Неочікуване зіткнення – Килина штрухонула Люцину та моментально вивела її із глибокої задуми. У ту ж мить дівчина перепросила:
— Вибач.
— А, та нічого, — якось відсторонено прокоментувала Люцина, занадто зніяковіла від ситуації, та швидко зайняла місце за партою – тією, що поближче до дверей. Там було якось безпечніше і не так некомфортно. Поряд вмостився батько.
В руках Люцини опинилися перо і бланк. Вона почала старанно його заповнювати, намагаючись писати охайно. Вона буквально відчувала на собі уважні погляди – і батька, і викладачів, – а тому вирішила не підіймати голови, аби не почати хвилюватися ще більше.
«Так, я майже закінчила із цим. Головне, нічого не зіпсува-», — щойно руде дівча подумало про це, як темна неприваблива пляма утворилася прямо на пункті «Дата».
Дівчина вирішила виправити ситуацію та обережно перетворити пляму на цифру, але зазнала поразки: тепер це виглядало ще більш непривабливо, ніж якщо б вона просто написала поряд із чорнильною ляпкою. Благо, пані Ірма якраз відійшла і стояла не так близько, як ще декілька миттєй тому. Навіть якщо вона щось помітила, то ніяк цього не виказала.
«Ну… сподіваюсь це некритично», — трохи засмучено подумала майбутня мольфарка і поспішила здати свій бланк слідом за Килиною із крихкою надією, що ніхто їх не читатиме прямо ЗАРАЗ, а коли читатиме, Люцина вже буде десь не в полі їхнього зору.
«Ганьба», — присоромила себе дівчина.
— А тепер, шановні батьки, я проведу ваших дітей до їхніх кімнат. Ви можете залишитись тут, - почала говорити пані Ірма, ховаючи всі стоси документів кудись у шафку, – із паном Зоремуром, та задати всі питання, що вас, можливо, хвилюють. Або піти з нами, і подивитися на гуртожиток.
Із одного боку, Люцині дуже не хотілося, щоб тато кидав її одну в незнайомому місці, а з іншого – їй не хотілося, аби за кожним кроком дівчат спостерігали батьки.
Зрештою, навчатися і жити вони тут будуть самі.
Люцина непевно поглянула на свого батька, потім на пані Сотник і, зрештою, на Килину.